Щотижня лікарі Свеського центру первинної медико-санітарної допомоги виїжджають у прикордонні села громади, де залишається близько 750 людей, – розповідає директорка закладу Олена Сенченко

«Ми обслуговуємо Свесу і чотири прикордонних села. Звідти десь 30% людей виїхали після активізації обстрілів, але це переважно мами з дітьми, натомість залишились літні люди, люди з інвалідністю та ті, яким не було куди їхати. Іншими словами, там є люди, яким потрібна наша допомога. Ми телефонуємо фельдшеру і  домовляємося про дату виїзду, а вона вже інформує людей. Ті, які бажають проконсультуватися, чи отримати ліки – підходять на прийом». 

Водій центру Андрій Ніженець розповідає, що виїжджати доводиться у села, які розташовані за три кілометри від кордону. Чоловік скаржиться на стан доріг, а також, говорить, постійно дивіться у гору, щоб вчасно помітити російські дрони.

«Найбільші складнощі з дорогами, вони у жахливому стані. Можна сказати, що це не дороги, а напрямки. Крім того треба бути постійно уважним, бо заміновані узбіччя, коли їдемо, то дивимося у гору, щоб нічого не літало».

Олена Сенченко говорить, що до останнього часу лікарі були вимушені проводити прийоми у прикордонних селах без захисного спорядження. Але нещодавно благодійний фонд “Українські брокери без кордонів” забезпечив їх бронежилетами, касками та медичним обладнанням

«Безпосередньо під обстріли ми не попадали, але хочу сказати, що завжди чули відлуння війни – практично кожен виїзд. Марчихина Буда обстрілюється зі сторони ворога кожен день. Нам купили захисний одяг: бронежилети, шоломи. В принципі, ми відчуваємо себе в відносній безпеці. Крім того нам надали апарати для вимірювання тиску,  турнікети і два концентратори, якими ми обладнали палату кисневої підтримки для наших хворих, і особливо, коли пневмонія з помірною легеневою недостатністю, ми їх там успішно лікуємо».

Жителька прикордонного села Марчихина Буда Ірина Панченко говорить, що швидка допомога до їх села не доїжджає, отримати екстрену допомогу можна лише в адмінцентрі громади – Свесі, а тому вся надія жінки на лікарів місцевої первинки

«Я хворію і у мене не одна болячка, а і мільйон. А до Свеси, щоб доїхати з Марчихиної Буди треба заплатити 400-500 гривень. А от, якщо Олі подзвонити, то вона вже тут за 15 хвилин, завжди приходить на перше ж прохання. Я знаю, що не лише мені так допомагає, а і всім».  

Не планує виїзджати з прикордоння і Володимир Олійник. Чоловік говорить, що лікарі приїжджають до нього попри численні обстріли села

«Нікуди мені вже їхати і здоров’я не те. Куди їхати, якщо ти на таблетках сидиш та на уколах? Коли була потреба у медичній допомозі, то наші лікарі ніколи не відмовляли. За що ми їм дуже вдячні».