Працювати в лісі — це не лише про дерева, а й про витримку, відповідальність і командну роботу в складних умовах. Ліснича Прудищанського лісництва вже 25 років працює у лісовому господарстві. Сьогодні вона керує командою на прикордонні, де доводиться не лише відновлювати ліс, а й рятувати його від вогню після «прильотів» та дбати про безпеку працівників.

Про виклики професії, любов до лісу і життя в умовах війни розповіла Ольга Линок, ліснича Прудищанського лісництва, кореспондентці Ямпільського інформаційного агентства.

• Як ви почали працювати в лісовому господарстві?

— Я сама родом із селища Ямпіль. Мені здавна подобається ліс. Моя мама працювала бухгалтеркою в лісництві майже все життя. Я також починала працювати лісником, а потім була майстринею лісових культур, помічницею у Кремлянському лісництві (нині — Дружбівське), а після нього мене перевели до Прудищанського лісництва, де я була майстринею лісових культур і помічницею лісничого. Уже трохи більше року я очолюю лісництво на посаді лісничої Прудищанського лісництва. В обов’язки входить усе, що пов’язане з організацією роботи в лісництві — усе залежить від мене. Наприклад, коли виникають якісь труднощі, як-от пожежа, то відповідальною також є я.

• Які у вас були перші враження від професії, особливо враховуючи, що її часто вважають чоловічою справою?

– Я б не сказала, що це чоловіча справа. Коли я працювала лісником й очолювала лісництво, помічницею лісничого була жінка. До того теж працювала жінка. А враження — найприємніші: дивитися, як із маленької рослини з часом виростає цілий ліс.

• Ви зараз керуєте колективом — з якими складнощами стикаєтеся в роботі з командою, особливо у прикордонній зоні?

– Наразі я керую 23 працівниками, але частина наших майстрів нині мобілізовані, тому фактично — 18. Найбільші труднощі пов’язані з війною. Вибухи трапляються дуже часто, ми знаходимо в лісі дрони. Можна сказати, нам трохи пощастило, що ми не зовсім поруч із кордоном. Але все одно маємо свої «відголоски». Торік у селі Білиці Ямпільської громади був «приліт» у школу, яка розташована на території нашого лісового фонду. Завдяки зусиллям і злагодженій роботі Державної служби з надзвичайних ситуацій, наших лісників, майстрів і помічників лісничого пожежу вдалося зупинити — вона не поширилася на лісові насадження.

• Як війна впливає на вашу щоденну роботу і безпеку працівників у лісництві?

– Дуже переживаємо, коли трапляються «прильоти». У минулому році над ділянками, де працювали люди, пролітали і керовані авіаційні бомби, і ракети. На щастя, все обійшлося. Але все одно це страшно й небезпечно. Переживаємо за людей — аби з усіма було все добре. 

• Чи відчуваєте ви, що для жінок у лісовому господарстві є більше викликів, ніж для чоловіків?

– У нас у лісництві працюють три жінки, тому я не вважаю, що це створює якісь труднощі. Я – ліснича, дві майстрині лісу також жінки, а всі інші — чоловіки. Ми працюємо злагоджено: чоловіки нам допомагають, а ми – їм. Працюємо командою.

• Як змінювалося ставлення колег і місцевих жителів до вашого керівництва протягом часу, особливо в умовах війни та складної роботи?

– Я раніше обіймала посаду помічниці лісничого — це також керівна посада. Тож як тоді, так і зараз відчуваю повагу як від колективу, так і від місцевих жителів. Я їм за це вдячна. Вони мені допомагали. Траплялися труднощі, але ми все вирішували гуртом. Також ми підтримуємо військових усім, чим можемо — і ми, і ДП «Ліси України», і інші надлісництва допомагають дровами та пиломатеріалами.

• Як вам вдається поєднувати сімейне життя з відповідальною роботою в таких непростих умовах?

– На сьогоднішній день у мене чоловік та син військовослужбовці, а ми вдвох із донькою. Так і справляємося. 

• Наскільки, на вашу думку, важливою є ваша робота в лісовому господарстві?

– Ліс — це важливо. Часто можна почути, що ліси вирубують і знищують. Територія Прудищанського лісництва — це 5600 гектарів, і половину цієї площі становить природно-заповідний фонд, де рубки проводяться лише з дозволу Міністерства екології. Решта — це експлуатаційні ліси. Але ми працюємо виключно в межах закону: рубаємо ліс лише тоді, коли він досягає віку стиглості. Наприклад, стиглість сосни — 80 років. Після рубки ми одразу ж відновлюємо насадження — немає жодної ділянки, яку б ми зрубали й не заліснили. Протягом п’яти-шести років ми здійснюємо ручні й механізовані догляди, а потім переводимо ці площі в категорію покритих лісом. Також проводимо рубки догляду — це освітлення, прочищення, формування насаджень. Це заходи, завдяки яким згодом формується повноцінний ліс, який у майбутньому ми залишимо своїм нащадкам. Окрім цього, ми дбаємо і про диких тварин: у нас є єгер, встановлені годівниці, ми розкладаємо сіль і корм для тварин.

• Які поради ви могли б дати жінкам, які мріють працювати в лісовому господарстві або у складних регіонах?

– Не боятися. Якщо небезпека дуже велика, зрозуміло, що люди виїжджають, залишають домівки. Але я вважаю, що якщо колектив гідний і підтримує, то жінка цілком може обіймати таку посаду й справлятися з обов’язками не гірше за чоловіків.