Село Воздвиженське належить до тих рідкісних місць України, історію і долю якого визначали школи. Саме тут у тихому, непомітному хуторі, на схилку ХІХ ст. одна за одною було створено три школи. Їх фундатором, педагогом і попечителем був християнський просвітитель, крупний поміщик Микола Миколайович Неплюєв (1851-1908). Він хотів, щоб люди навчились жити по-християнськи: любили Бога і ближніх, були добрими, чесними, працелюбними і милосердними. З цих шкіл виросло унікальне духовно-господарське формування – Трудове Братство.
Першою 4 серпня 1885 р. (ст. стиль) відкрилась Воздвиженська чоловіча сільськогосподарська школа, з інтернатом, лікарнею і майстернями, розрахована на 80 учнів. Курс навчання – 5 років. До школи вступали хлопці віком 12-17 років. Перший випуск відбувся у 1889р.
Восени 1891р. відчинила свої двері Преображенська жіноча сільськогосподарська школа, яка попервах знаходилась у Ямполі. А у жовтні 1893р. переїхала до Воздвиженська у нове просторе приміщення, збудоване для на навчання і проживання 80-90 учениць. Навчались тут 4 роки. Перший випускниці пішли у самостійне життя у 1894р. Школою опікувалися сестри Неплюєва – Марія Уманець та Ольга Неплюєва.
Офіційна хроніка. «Журнали Глухівського повітового земського зібрання», 1886р.
Третя – початкова школа була створена на хуторі Рождественському, де з жовтня 1893р. діяв сирітський притулок-дитсадок для 30 малолітніх дітей. Опікункою його була Олександра Миколаївна Неплюєва (1827-1917). В 1900р. при дитсадку було засновано початкову чотирикласну школу, куди приймали дітей-сиріт та дітей братчиків восьмирічного віку.
Емблема Воздвиженських шкіл. Початок ХХ ст.
Школи М. Неплюєва відрізнялись унікальною системою християнського виховання, спрямованою на те, щоб приготувати молодих людей до общинно-братського життя. Історик церкви М. Тареєв у 1907р. писав: «У Воздвиженських школах дітей справді виховують. І це особливо кидається в очі, якщо згадати справу виховання у наших державних і церковних школах». Фундатор шкіл говорив, що його школи готують до життя свідомих християн і культурних хліборобів.
Преображенська жіноча школа, 1903р. У 1932-1979рр. – головний корпус агротехікуму
Вступна кампанія у Воздвиженському відкривалась щорічно 1 серпня і складалась з письмового та усного іспиту. Бажаючих вступити було дуже багато: до кожної школи – більше сотні, при двадцяти вакансіях. Загалом, це були діти селян. Проте, зустрічались юнаки міщанського, купецького і навіть дворянського походження. Більша їх частина прибувала з українських губерній: Чернігівської, Полтавської, Київської, Херсонської. Були вихідці з Петербурзької, Саратовської, Пензенської та інших губерній.
Окрім розумових здібностей, для допуску в школу треба було мати й гарне фізичне здоров’я, щоб виконувати господарські роботи. Перше півріччя – від 1 жовтня до 1 квітня, хлопці навчались, друге – від квітня до вересня – працювали в майстернях і на полях. Канікули надавались взимку: від 15 грудня до 15 січня. Шкільна форма вихованців була добротною і зручною, їжа не відрізнялась од селянської. Усякий відступ від загального режиму заборонявся.
Шкільна програма включала: основи християнського віровчення, російську мову, співи, гімнастику, географію, математику, геометрію, фізику, хімію, анатомію, фізіологію, ентомологію, ботаніку, історію, законодавство, геодезію, креслення, бджолярство, зоотехнію, ветеринарію, конярство, молочне господарство, землеробство, агрономію, лісове і лугове господарство. Школа у 1894р. мала найбільшу бібліотеку – 2785 томів.
Практичні заняття учнів полягали в експлуатації 87 гектарів орної землі, луків, плодових і лісових розсадників, веденні скотарства. Старші учні привчалися керувати і розпоряджатися. Всі по черзі несли службу у школах, конюшнях, на пасіці, у слюсарній і столярній майстернях.
Розклад дня був майже армійським. Прокидалися взимку о 6-й ранку. З 8-ї до 12-ї – уроки, з 12:30 до 16 – практичні заняття і робота. Влітку учні вставали о 4-й ранку. Роботи починалися опів на шосту. О сьомій годині – сніданок. Від 8 до 12 праця. З 12 до 15 години – обід і відпочинок, після якого працювали до сьомої вечора з півгодинною перервою для полудника.
Програма для жіночої школи охоплювала: християнське виховання, російську мову, математику, російську історію, географію, співи, хімію, фізику, анатомію і фізіологію, ботаніку, землеробство, садівництво, скотарство, птахівництво, молочну справу, кроєння і шиття, гімнастику, гігієну, догляд за хворими і дитиною, ведення домашнього господарства. Дівчата також поралися на городах, у фруктовому саду, на молочній фермі, в пташиному дворі. Випікали хліб, готували різноманітні страви, займалися ткацтвом, прали білизну, працювали на ланах.
У березні 1913р. газета «Черниговская земская неделя» писала, що протягом 1885-1912 років до Воздвиженської чоловічої агрошколи вступили 524 учня, з яких 223 залишились у Братстві. Та ж газета наступного 1914р. в №14 сповіщала, що «у всій Чернігівській губернії з її трьохмільйонним населенням налічується тільки 8 сільськогосподарських шкіл, з яких лише дві – неплюєвські безкоштовні. А решта – платні, і далеко поступаються неплюєвським за ступенем політехнізації, об’єму та глибині знань учнів, рівню організації навчального процесу».
Агрономічні школи після революції 1917 року. Воздвиженський технікум
З приходом радянської влади, Трудове братство і його школи зазнали багато випробувань і трансформацій. Багаторічними директорами шкіл до 1924 р. були: чоловічої – Федір Юхимович Чвертка, жіночої – Андрій Григорович Коломийченко. У 1924р. школи об’єднали в одну Агрономічну професійну школу. Звільнили обох директорів та всіх вчителів «неплюєвського призову» і набрали нових, з дипломами радянських ВУЗів. Влітку 1925р. поставили й нового директора. Це був грамотний комуніст з педагогічним досвідом – Лавр Йовлевич Рубан. Господарство школи і виробничу практику очолив талановитий майстер-педагог Микола Іванович Дітрих.
З 1925 року почався новий етап в історії агрошколи – реорганізація на радянський лад. Скасовується християнська виховна система з її «братськими гуртками», Євангелієм і спільною молитвою. Для громадсько-виховної роботи створюється комсомольський осередок. Змінюються учбові програми. Вводяться нові предмети: політекономія, суспільствознавство, українська мова і література, історія України. Проповідується науковий атеїзм. З’являється мічурінський гурток, волейбольна і футбольна команди.
Микола Дітрих, 1926р. Лавр Рубан, 1926р.
Але якимось невловимим чином від неплюєвської школи передались школі радянській дуже важливі риси: вміння розвивати у своїх вихованців системний підхід до усякої справи, працелюбність та повагу до фізичної праці. Випускник 1927р. Нестор Солодовник, який у 1937р. закінчив курс Кембриджського університету, зазначав: «Воздвиженська агрошкола зразка 1925 року й наступних років успадкувала кращі здобутки неплюєвської, трансформуючи їх відповідно до змінених обставин».
Тодішні вихованці і вчителі згадують, що перехідний період 1920-х років був нелегким, але цікавим, незабутнім часом, як у їхньому житті, так і в професійному плані. На тогочасних світлинах учнів важко відрізнити від вчителів – всі молоді, сповнені енергії, оптимізму і віри у майбутнє.
Вчитель біології Михайло Михайлович Федоренко і його дружина Марта Андріївна Федоренко, викладачка української мови, які працювали у технікумі у 1925-1935 роках, з ностальгією згадували: «У цьому куточку Чернігівської землі панувала якась особлива, добра атмосфера миру, праці й натхнення. Чудовий дубовий парк, чарівні сади, алеї, море квітів, ставок, нестихаючі пташині хори. Повітря, настояне на ароматах квітів і соснового лісу. Дихаєш – не надихаєшся. А якою радістю наповнювалось серце, коли ти дивився на цю красу у яскравий сонячний день! Милуєшся, не намилуєшся… Таким нам запам’ятався Воздвиженськ». Цей спогад, написаний у 1985р., здається сентиментальною ідеалізацією минулого. Але подібні враження доводилось чути від багатьох людей, які бачили Воздвиженськ тієї пори.
Учні і вчителі Воздвиженської агрономічної профшколи. У центрі М. Федоренко (з краваткою). 1928р.
До революції в обох агрошколах навчалось 150-160 вихованців. Постановою РНК СРСР від 23 липня 1930р. Воздвиженська агрономічна школа реорганізується у сільськогосподарський технікум. З 1932р. року чисельність студентів зростає до 250. Навчальний курс тривав 3,5 – 4 роки. Назва і профіль закладу багато разів змінювались. Наприклад, у 1935-1937рр. він називався «Воздвиженський с/г технікум ім. П.П. Постишева». В 1948-1955рр. – «гідромеліоративний технікум», у 1957-1972рр. – «зоотехнічний технікум». Остання назва у 1972-1979 роках – «Воздвиженський радгосп-технікум ім. Жовтневої революції». Тут навчалось 362 учні і служило 22 викладачі. До середини 1960-х років технікум мав зразкове учбове господарство: молочна ферма, свиноферма та конеферма були укомплектовані виключно породистою худобою. Радянські газети називали технікум «кузнею кваліфікованих кадрів для сільського господарства СРСР».
Група учнів з викладачами технікуму. 1947р.
Тут працювали досвідчені вчителі: Петренко Євдоким Іванович, Рибалко Михайло Іванович, Кравченко Іван Федорович, Кравчук Андрій Семенович, Гарига Іван Якович, Гома Петро Тимофійович, Леонтович О.М., Хаймович Дмитро Петрович, Каркач Микола Артемович, Брик Олексій Матвійович, Пшеничний Никон Іванович, Приходько Євгенія Миколаївна.
Технікум успішно функціонував і був затребуваний для поліських районів Сумської, Чернігівської, Брянської областей тодішнього Радянського союзу. У 1977 році обласною владою був затверджений перспективний план розвитку закладу. Розпочалось будівництво нових учбових корпусів. Але через рік, наказом Міністерства сільського господарства УРСР від 10 травня 1979р. Воздвиженський технікум закрили. Чому і як набуло сили це вольове рішення у Києві – й досі невідомо. Учнів і вчителів перевели до Маловисторопського радгоспу-технікуму, що у Лебединському районі.
Після ліквідації технікуму Воздвиженськ помітно спохмурнів, затих і якось спустошився. Нерухоме майно технікуму передали Міністерству внутрішніх справ. Невдовзі у центрі села обснувалась колонія-поселення, по вуличному «зона», з її головним атрибутом – масивною бетонною загорожею, увінчаною колючим дротом. Згодом, вже у 2000-ні роки, чепурні старовинні будівлі: корпус технікуму і студентський гуртожиток «зеки» спалили. Залишився лише добрий спогад про «найстаріший в Україні агрономічний технікум».
Згідно розрахунків, зроблених на основі різних джерел, з 1889 до 1924р. обидві Неплюєвскі школи випустили біля 1180 культурних хліборобів. А Воздвиженський технікум, з 1925 до 1979р. закінчило 3 410 фахівців сільського ремесла. З них: агрономів – 1290, меліораторів – 460, зоотехніків – 1660.
Чимало з них стали крупними вченими. Ось декілька імен: Дарія Кудлай – доктор біологічних наук, професор, авторка кількох монографій. Нестор Солодовник – генерал, дипломат, викладач військової академії. Микола Гончаров – вчений, селекціонер картоплі, лауреат Державної премії СРСР 1974р. Петро Костюченко – вчений ґрунтознавець, автор (разом с проф. Г. Самбуром) книги «Ґрунти України», лауреат премії ім. В.В. Докучаєва. Павло Терницький – селекціонер, доктор с/г наук, лауреат Державної премії СРСР 1952р. Борис Цвілодуб – керівник будівництва залізничних магістралей в СРСР, кандидат технічних наук, автор книги-посібника «Будівництво залізниць». Марія Коломийченко – доктор біологічних наук, професор. Сергій Поправко – кандидат с/г наук, автор 12 сортів багаторічних трав. Василь Басок – український поет. Борис Сидоренко – заслужений журналіст України, письменник, автор книги «Грішники землі обітованої», про Воздвиженський технікум часів його юності. Володимир Москаленко – доктор економічних наук, головний економіст Сумського машинобудівного науково-виробничого об’єднання ім. М. В. Фрунзе. Цей список можна довго продовжувати.
Вихованці технікуму завжди мали авторитет у колективах, де їм довелось працювати. «Патріарх технікуму» Є.І. Петренко так висловив кредо вихованців «Воздвиженки»: «Любити землю, любити труд і знати свою справу».
Від початкової школи братчиків – до Воздвиженської середньої школи
30 вересня 2017р. у Воздвиженському відбувалось багатолюдне зібрання. Величезна зала місцевого будинку культури була заповнена. Жителі і гості села урочисто відзначали 45-річчя Воздвиженської загальноосвітньої школи. Звісно, всі присутні знали, що школа існувала тут задовго до 1972р., коли стало до ладу нині діюче шкільне приміщення. Але, на відміну від спудеїв технікуму, які вели літопис своєї alma mater з 1885 року, ми, вихованці загальноосвітньої школи ніякого зв’язку з першопрохідцями – неплюєвськими християнськими школами, не відчували, не знали і не відали. Спадкоємність шкільних поколінь була розірвана ще в 1930-х роках. І сьогодні вже ніхто не згадає, що у поточному році виповнюється 125 років від заснування «родоначальниці» Воздвиженської загальноосвітньої школи – Народної початкової школи Трудового братства.
Будівля початкової школи на хут. Рождественському. 1900р.
Перші десять років (1900-1910) вона працювала на хуторі Рождественському. Потім перебазувалась до Воздвиженська – у стіни будинку М.М. Неплюєва. У 1911 – 1915 роках її завідувачем був Володимир Павлович Петров. Окрім нього тут служили ще чотири вчителя: Василь Авксентійович Пушенко, Сергій Павлович Бережний, Ксенія Андріївна Петрова та Ілля Мойсейович Кожемяченко.
У 1915 році початкову школу розширили до п’яти класів. В радянський час (1920р.) її зробили «Семирічною підготовчою школою». Навчалось тут 130 дітей. Зберігаючи інерцію Братства, у школі поєднувались: освіта, виховання, художній розвиток і фізична праця.
Вихованці початкової школи Братства, в центрі вчитель М.Я. Куниця. 1917 р.
Микола Никифорович Гончаров (1919-2008), який навчався у школі з 1927 по 1934 рік розповідав, що школа була світлою і затишною. Приміщення електрифіковане, опалювалось коминами. В одній з кімнат знаходився природознавчий музей. Тут експонувались майстерно зроблені чучела великого бурого ведмедя, вовка, лисиці, борсука, орла, куріпки і багатьох дрібніших пташок. На стіні висів бивень мамонта і скелет риби-пилки. На двох стендах покоїлась велика колекція мінералів, в акваріумах утримувались риби місцевих і «заморських» видів.
Викладання велося українською мовою, хоча більшість учнів користалися російською. У школі діяв піонерський загін, яким керували вожаті Сапич А.П. і Лубенець Віра. Вихованці працювали на шкільних ділянках, в саду і в майстернях. Всі діти безкоштовно отримували «гарячий сніданок», як тоді називали обід в шкільній їдальні. Учні опановували предмети: математика, фізика, хімія, біологія, географія, історія, воєнна справа, українська мова, російська мова, німецька мова, рільництво, креслення, слюсарна і теслярна справа, фізкультура, музичне виховання.
Директорами школи у 1924 – 1941рр. були: Швецов Г.І., Варламов В.А., Дмитриєвський Н.М., Ветошинський В.І. Збереглись й імена тодішніх вчителів: Карасьов С.І., Карасьова М.С., Шутов Д.А., Соломко Т.Н., Савченко І.І., Нетто О.І., Реутов І.А., Гаруци Г.М., Білоручко В.Є., Кучерова В.Ф., Раєвська А.П., Піскун І.П., Нікітченко С.І., Дворниченко П.І., Гладкий М.І.
Під час Другої Світової війни школа відновила роботу в листопаді 1943р. Директором школи у 1947-1954 рр. була Анна Федорівна Кравчук. Протягом 1953 – 1955 років школа набула статусу повної середньої десятирічки. Тоді ж отримала ще одне приміщення – двоповерховий житловий будинок братчиків.
Навчальний корпус Воздвиженської середньої школи у 1953-1972 рр. Фото 1969р.
Відтоді школа розташовувалась у двох корпусах: молодші класи – у неплюєвському домі, старші – у «братському». На початку 1960-х років тут навчалось близько 500 учнів. Посаду директора у 1954-1956 роках займав Анатолій Маркович Стьобін. Після нього, з 1956 до 1982 року школу очолював Дмитро Петрович Хаймович.
Педагогічний колектив Воздвиженської середньої школи біля будинку Неплюєва. 1957р.
Року 1967-го Воздвиженський колгосп, за словами тодішнього голови В.І. Медведко, «на честь 50-річчя радянської влади, розпочав будівництво нової школи на 560 місць». І ця школа, силами колгоспу і методом «народної стройки» була через 5 років споруджена і відкрита у грудні 1972р. Подальшу її історію мешканці Воздвиженського знають, як частину власного життя.
Валерій Авдасьов, директор музею «Трудове братство М. Неплюєва»
