«У 2025 році виповнюється 190 років з часу першої офіційної згадки про Хутір Михайлівський, яка датована 1835 роком. Населений пункт 127 років був Хутором Михайлівським, 63 роки був містом Дружба, а зараз йому повернули його історичне ім’я і це вірно».

Краєзнавець Віталій Ситенко говорить, що у ті роки землі, на яких сьогодні розташоване місто, придбала родина Терещенків. Відомі цукрозаводчики шукали місце для свого нового підприємства. Імовірно, вони оцінили якість місцевої води.

«Багато цукрових заводів виробляли на цьому ж устаткуванні цукор, але саме дружбівське виробництво було на висоті. Тобто перший фактор, який сприяв тому, що Терещенки обрали саме це місце – це якість місцевої води, а другий – це те, що на той період треба був великий запас палива для виробництва і якраз довкола цього населеного маленького пункту були величезні масиви лісу».

Хутір-Михайлівський і родина Терещенків

Популярну версію про те, що місто було назване в честь Михайла Терещенка Віталій Ситенко називає помилковою, імовірно Терещенки назвали населений пункт в честь свого святого покровителя.   

«Це, до речі, виявилося помилковим судженням багатьох істориків, які писали історію Хутора-Михайлівського. Коли я разом із Мішельєм Терещенком порівняв дати виникнення міста та дати народження Михайла Терещенка, то виявилася різниця у 50 років. Тобто Хутір-Михайлівський виник на 50 років раніше, ніж народився Михайло Іванович Терещенко. Терещенки були дуже набожними людьми, особливо вони шанували архангела Михаїла. Не випадково у Глухові, де Артемій Терещенко був довгий час міським головою, є вулиця Михайлівська, є собор архангела Михайла. Підтвердженням того, що місто було назване на честь нього є те, що в Журавці була церква архангела Михайла. Схоже, ці чинники, злившись в один, і дали підставу назвати цю місцевість Хутором-Михайлівським».

Цукровий завод Терещенків стрімко зростав, а навколо нього розвивалось поселення, де проживали працівники підприємства  

«Терещенки були дуже схильні до новизни, до технічного переозброєння, а тому сюди завозилося обладнання з Німеччини та Франції. Саме тому завод досяг високих технологічних успіхів, крім того довгий час керівником цього заводу був німець Рур. Він вимагав високоточного ставлення до технології виробництва цукру».

Розвиток промисловості і залізниці

Другим фактором, що сприяв розвитку міста, краєзнавець називає будівництво залізниці   

«Терещинки та Неплюєви були зацікавлені у будівництві залізниці для зв’язку із зовнішнім світом. До її будівництва продукцію хутір-михалівського заводу вивозили конями – мешканці Чуйківки, Юрасівки та Журавки  возили цукор аж до станції Орша. Терещенки та Неплюєви були економічно зацікавлені у будівництві залізниці і вони дали на це великі гроші. Ось чому згодом з’явилися станції Неплюєво та Терещенська – це підтвердження спонсорства цих людей».

За радянських часів Хутір Михайлівський отримав статус міста, для цього його об’єднали з сусідніми селами. Саме тоді прикордонному населеному пункту присвоїли назву Дружба, яка протрималась до 2024 року

«Це рішення було прийнято 1962 року і було приурочено до такої дати, як 40-річчя створення СРСР. Тоді ухвалювалося рішення на рівні урядів, на рівні партійних органів, про те, щоб прославляти «дружбу народів» та таке інше. У цей час з’явилося в Україні шість населених пунктів з назвою Дружба, плавлений сир Дружба, бензопила Дружба. Тобто це була така кампанія, під яку потрапило і наше місто. Варто відзначити, що це дало поштовх у розвитку, бо з селища набуло статус міста з населенням в 12 тисяч людей. На жаль так склалося, що Дружба завжди була містом районного підпорядкування, а це зменшувало можливості розвитку, бо пріоритет надавали районному центру».

Перейменування на Дружбу та радянський період

Віталій Ситенко пригадує, що Хутір-Михайлівський відрізнявся від сотень інших містечок України. У радянські часи він розвивався за рахунок цукрорафінадного заводу та залізничників

«Ви можете уявити, що у маленькому населеному пункті було 6 фонтанів, унікальних працюючих фонтанів? Мені багато запитують, а чому і як це сталося. А сталося це тому, що було таке негласне змагання між працівниками-рафінадниками та залізничниками. Між ними завжди була здорова конкуренція. Якщо перші фонтани з’явились на станції Хутір Михайлівський, то минуло зовсім небагато часу і такі ж фонтани були збудовані рафінадниками Дружбівського рафінадного заводу. І зрештою ті додали ще один фонтан і ці додали ще один».

За словами краєзнавця, було насиченим і культурне життя міста.

«Місто славилось ще дев’ятьма рукотворними водоймищами, унікальним парком, де були вікові дуби, верби. Цей парк ще й досі прикрашає Дружбу і там можна побачити ще рештки цих величних дерев. Ви можете лише уявити, що у цьому маленькому місті було чотири школи? Було сім бібліотек, тобто це був населений пункт, який читав. Три будинки культури, кінотеатр! Крім того тут завжди думали про те, як зайняти людей, забезпечити їх роботою. Близько 40 підприємств, установ та організацій було у цьому населеному пункті».

Сучасність і війна

Говорячи про сьогодення Хутора-Михайлівського Віталій Ситенко сумно зітхає, адже його рідне місто сьогодні стирають з лиця землі російські військові.

«З прикордонного, затишного, мирного містечка Дружба зараз ми перетворилися на прифронтовий напівзруйнований Хутір-Михайлівський і це сумно, але я впевнений, що це тимчасово».