Виповнюється 140 років з часу відкриття М.М. Неплюєвим Воздвиженської сільськогосподарської школи. Вона працювала майже 100 років (1885-1979). Понад століття у селі Воздвиженському функціонував великий промисловий сад, створений вихованцями цієї школи. Він був найбільш помітною частиною господарської спадщини Трудового братства. Причому, такою, яка успішно розвивалась і використовувалась аж до наших днів. Тепер територія колишнього саду – це непролазні хащі з красивою історією. Про останню й піде мова.

Духовно-господарське об’єднання «Воздвиженське трудове братство» прагнуло бути взірцем досконалого християнського суспільства. Для першої еталонної моделі такого суспільства батьки-засновники створили і відповідне природне обрамлення. Братське поселення, розташоване серед садів і парків несло образ «божественного саду» –  місця, де люди живуть за Євангелієм. «Первое, что мне бросилось в глаза, когда я подъезжал к Трудовому братству, это прекраснейший парк. Громадные деревья совершенно закрывали строения. Только когда я въехал в парк, то увидал целый городок с двухэтажными каменными строениями» – писав в 1911р. столичний журналіст А. Панкратов.

Великий промисловий сад площею 57 десятин (62га), красиві липові алеї якого збереглися донині був закладений у 1903 році. Він налічував понад 12 тис. дерев яблуні і груші та 4 тис. дерев вишні й сливи. 8 десятин займали ягідники: полуниця, смородина, малина, аґрус. Сад створювався за планом управляючого А.І. Фурсея (1869-1926). А головним садоводом був талановитий Семен Федорович Черненко (1877-1974).

С.Ф. Черненко з дружиною Наталією Яківною, 1907 р.

За тридцять років (1896-1925) роботи в  саду С. Черненко вивів 16 сортів яблуні: Пепин Черненка, Діана, Антонівка нова, Тітфльор, Фенікс, Розмарин український, Ренети: круглий, український, зелений, кам’яний, Катирен, Кистеве та один сорт груші – Українка. Для переробки плодів у Воздвиженському до 1910р. зробили виноробний цех і кондитерську фабрику (пастильню), продукцію якої – пастилу, смокву, сухе варення, сиропи, глазуровані фрукти – продавали навіть закордон. В 1910, 1911 та 1913 роках на Всеросійських виставках садівництва у Москві та Києві садове господарства Трудового братства отримало 2 великі золоті медалі і 4 великі срібні медалі: «за високу якість продукції» та «раціональну постановку плодівництва».

Сад випускав фірмові каталоги своєї продукції. В них говорилось: «В отдалённые губернии Трудовое братство высылает продукцию почтой или оправляет по железной дороге».

Сезонний каталог Воздвиженського саду, 1914р.

У  1912р. петербурзька аристократка Ольга Пістолькорс, після відвідин Братства, писала: «…мы видим теперь огромное, вполне благоустроенное имение с образцовым хозяйством, где все отрасли развиты в совершенстве… Пойдете ли вы в фруктовый сад, такой большой, что там можно заблудиться, вы увидите ту же образцовую чистоту, порядок и заботливость. Всевозможных сортов яблони стоят обмазанные, с подпорками, чистенькие, сплошь усеянные великолепными плодами. Все это в свое время осторожно снимается, сортируется, аккуратно упаковывается и отправляется целыми вагонами в Москву для продажи».

           

Товарна етикетка садової продукції, 1910-ті рр. 

Після більшовицької революції, з 1925 до 1935 року у воздвиженських садах працював український плодовод Михайло Федоренко. Він вивів тут кілька сортів яблуні. У 1939р. сад значно розширився і набув нової якості: була створена сортовипробувальна ділянка площею 45га. Вона слугувала дослідним полем Київського науково-дослідного інституту плодівництва УРСР. У 1955р. відкрили ще один експериментальний квартал на 27га. Керувала сортосадом Софія Трохимівна Лугова. 

Завідуюча сортосадом С.Т. Лугова, 1973 рік.

Традиції високої культури садівництва після С.Ф. Черненка продовжував його помічник Степан Хомич Клипа (1890-1965). У своїй брошурі «Сад – багатство колгоспу» він описує асортимент саду: «Літні сорти займають 10%: Білий налив, Боровинка, Суйслепер, Титовка, Грушовка, Сахарне литовське, Ганус полосатий. Осінні сорти 50%: Антонівка, Осіннє смугасте (Штрейфлінг), Розмарин, Коричневе полосате, Бельфлер-Китайка. Зимові 40%: Ронет курський, Пепен литовський, Пепен шафраний, Кальвіль сніжний, Пепен Черненка, Бабушкіне, Воргуль воронежський, Луїза.

Економічні показники саду: валовий урожай яблук у 1953р. становив 438 тон. Річний дохід від 1га саду – 9,956руб. Середній дохід від 1га іншої землі – 916руб. Тобто, від 1га саду колгосп одержує в 10 разів більше доходу, ніж від решти землі».

Садовод С.Х. Клипа, 1960р.

Успіхи воздвиженських садівників були відзначені преміями головної виставки СРСР – Московської ВДНГ у 1939р.  та 1956-1959 роках.

Глухівський краєзнавець Ігор Сбитний згадував: «За службовим обов’язком мені доводилось бувати у садах, які колись належали вельможам Кочубеям в селах Ярославець та Дубовичі, колгоспних садах с. Білогриве Кролевецького району, с. Шевченкове Глухівского району, садах колгоспів «Велетень», «Нове життя» та ін. Потрапивши у 1948р. до Воздвиженського саду, мене глибоко вразила його відмінність у плануванні, а головне – в ідеальній організації та культурі виробництва.

Садівник С.Х. Клипа приділив мені багато уваги. Я дізнався, що площа саду 140га. Він поділений на квартали по 15га. Дерева посаджені квадратним способом 8х8м. Кількість сортів – до 150. Кожен квартал розділяють алеї, обсаджені двома рядами лип і двома рядами ялин. Навколо саду – високі вітрозахисні смуги з лип, ялин і густих чагарників. Це створює всередині особливий мікроклімат.

Воздвиженський сад, 1960-ті роки

90% від садових культур займає яблуня. Під плодорозсадник відведено 32га. Сад щорічно продає 20-30 тис. саджанців. Середня врожайність саду 50-60цт/га. Але у 1937р. урожайність сягала 150цт/га. Для зберігання яблук є велике плодосховище.

В саду все продумано до дрібниць. Говорячи про культуру виробництва, зупинюсь на збиранні яблук. Такої організації праці я не бачив в жодному з садів. Весь урожай збирався з драбин або знімачами на палицях і укладався в кошики, обшиті зсередини мішковиною. Плоди зсипали в бурти, заслані соломою. Робітниця, приносячи корзину, не висипала яблука, а клала кожне окремо. Давались взнаки навички, розвинуті роками.  І все це за трудодень!

Працівниці Воздвиженського саду, 1955 рік.

Потім йшло сортування й пакування у ящики. Якісні плоди клались на одну сторону, а відбраковані яблука йшли на переробку. Їх різали на шматочки і відправляли в сушарку, на виробництво сухофруктів. За добу висушувалось до 500 кг плодів. Для виготовлення вина брали яблука лише винних сортів. В об’ємному цегляному винному погребі, що залишився від Братства, стояли величезні дубові бочки, де й дозрівало яблучне вино.

За місяць Глухівська заготконтора, яку я представляв, отримала близько 100 тон сортових яблук для відправки до «ОРС-ів» Москви. На все життя у мене залишилось незабутнє враження від культури садівництва і людей, які працювали у  Воздвиженському».

Механічне подрібнення яблук у дворі виноробні, 1952р.

У 1962 – 1965 рр. колгоспний промисловий сад збільшили ще на чотири квартали. Загальна площа плантацій зросла до 219га. Садову бригаду, яка складалась з 45 людей, у 1970-1990рр. очолював Олексій Адаменко. Садівником з тієї пори і до кінця 1990 років працювала Галина Гнатівна Сизоненко (1941-2023). У 1987р. відбулось оновлення саду – посаджено 25га яблуні. Останнім керівником саду у 1991-1999рр. був Микола Тупик.  Валовий врожай яблук у 1992р. склав 1376 тон.

 

Садовод Г.Г. Сизоненко

Однак історія садового господарства останніх десятиліть його існування це історія занепаду колись-то квітучого оазису. Дивовижно, але виявилось, що у ринкову епоху, яка почалась 1990 роках, великий плодоносний сад нікому не потрібен. Звичайно, інтересанти були – «добре місце пусто не буває». Але так звані «орендарі» з Харкова, Шостки, ще звідкись – вони не обтяжували себе агротехнічним доглядом за садом, а просто на час дозрівання яблук ставили сторожів, восени загрібали урожай і зникали до наступного літа. У 2001-2003 роках ямпільський підприємець В.М. Ситенко намагався відновити цех з переробки садової продукції, але справа не пішла.

На початку 2018 року на теренах саду було створено ТОВ «Воздвиженський яблуневий парк». Його керівник пан Михелідзе будував грандіозні плани і зміг привернути увагу інвесторів та обласної державної адміністрації до справи розвитку саду. 17 жовтня 2018р. У Воздвиженському відбувся «Аграрний Форум» під гаслом «Стародавні сади – цінність для майбутніх поколінь». На Форумі були представники обласної та місцевої влади, підприємці і науковці Сумщини та України, спеціалісти у сфері ведення органічного садівництва. Але сталось так, що Форум став «останнім акордом» в діяльності саду. Відшуміло свято. Гості роз’їхались. Стало тихо і порожньо. Зникли навіть «орендарі», які крутились тут 10 років.

Нині Воздвиженський сад перетворився на страшні хащі, які перемежаються з все ще прекрасними липовими алеями. Тепер це яскравий приклад феномену «Пустоти і занедбаності» описаного в проекті Оксфордської школи антропології і музейної етнографії: «Emptiness: Living Capitalism and Democracy After (Post)Socialism». На мапі Google хронологія розбудови і занепаду Воздвиженського саду виглядає так.

Так сьогодні виглядає липова алея, посаджена у 1962 році.

Джерела

Черненко С.Ф. Полвека работы в саду. – М.: Гос. изд. Сельскохоз. литер. 1957.

Газета «Селянська правда», (Харків) №110, 10 листопада 1922р.

Федоренко М.М. Молоді перетворювачі природи. – К.: Держ. видав. сільськогсп. літер. УРСР. 1957.

Клипа С.Х. Сад – багатство колгоспу. Суми: обласна друкарня. 1955.

Сбитний I. Фруктовий сад Трудового братства // Соборний Майдан, 2009, №1.

Валерій Авдасьов, директор музею «Трудове братство М. Неплюєва»