З 2022 року Дружбівська громада перебуває в зоні потенційної небезпеки — вона входить до переліку територій, де можливі бойові дії. Місцеві мешканці не раз потрапляли під обстріли російських військ. Постраждали й медики, які попри ризики залишалися на робочих місцях і надавали допомогу тим, хто її потребував.

Про те, як сьогодні працює система охорони здоров’я в умовах прикордоння, розповів директор Дружбівського центру первинної медико-санітарної допомоги Михайло Супрун у розмові з кореспонденткою Ямпільського інформаційного агентства.

• Яким ви пам’ятаєте початок повномасштабного вторгнення? Чи вийшли ви тоді на роботу?

— Це було несподівано, і ніхто не очікував цього. Це був шок, я не міг у це повірити. Проте, незважаючи на все, ми всі залишалися на своїх робочих місцях і виконували все, що від нас вимагалося. З перших днів війни ми працювали за звичайним розкладом — без будь-яких змін, без скорочення робочого часу тощо. Згодом, звісно, були зустрічі з місцевою владою та органами Шосткинського району, які інформували нас і роз’яснювали, як мають виглядати наші подальші дії.

• Чи багато лікарів залишилося працювати після 24 лютого 2022 року, скільки медичних працівників загалом працює в громаді?

— У нас працюють три лікарі первинної ланки. Я — головний лікар і за сумісництвом лікар-терапевт та лікар УЗД. Також у нас є ще два лікарі: два лікарі загальної практики сімейної медицини і лікар-терапевт. Середній медичний персонал становить 17 осіб — це медичні сестри та фельдшери, які працюють, зокрема, у селах Дорошівка та Чуйківка. До молодшого медичного персоналу належать 8 працівниць. Ще 14 осіб — це інший персонал. Крім того, двоє лікарів наразі перебувають у відпустці по догляду за дитиною. Загалом у закладах працюють 44 особи. У структурі нашого медичного закладу функціонують дві амбулаторії, фельдшерсько-акушерський пункт у селі Чуйківка та фельдшерський пункт у селі Дорошівка.

• Які медичні послуги надає лікарня місцевим жителям?

— Ми є надавачами первинної медико-санітарної допомоги. У нас можна отримати консультацію та пройти базові обстеження на нашому рівні. Зокрема, це аналіз крові, сечі, визначення рівня цукру в крові, холестерину, а також зробити електрокардіограму.

Ще у 2018-2019 роках за кошти місцевого бюджету було придбано два апарати УЗД. Завдяки цьому ми проводимо ультразвукову діагностику органів черевної порожнини, нирок, гінекологічні обстеження, огляд молочних залоз, серця, судин нижніх кінцівок та шиї. У нас працюють два лікарі, які проводять ці обстеження, і маємо два УЗД-апарати, тому маємо змогу надавати послуги на місці — людям не потрібно їхати в інше місто. До повномасштабного вторгнення до нас приїжджали також на обстеження люди з Свеської, Ямпільської та Середино-Будської громад.

• Наскільки складно координувати медичну допомогу в умовах наближених бойових дій ? Які є проблеми у лікарні?

— Маємо багато труднощів. По-перше, у нас є село Чуйківка, яке здебільшого перебуває під обстрілами. Бувають випадки, коли туди не може доїхати «швидка», і доводиться транспортувати хворого до міста Хутір-Михайлівський або села Дорошівка.

По-друге, щоб лікар зміг виїхати в Чуйківку, у нас, на жаль, немає власного транспорту. Є лише санітарний автомобіль УАЗ. Але коли літають дрони, він схожий на військовий транспорт, тому на ньому небезпечно виїжджати до пацієнтів.

Також із серпня–вересня 2024 року маємо проблеми з транспортним сполученням з Ямполем і Шосткою. Раніше курсували електропоїзди, але після обстрілів потяг тепер доїжджає лише до станції Неплюєве. Раз на тиждень до Шостки їздить соціальний автобус на 7 місць. Ще чотири рази на тиждень місто відвідує автобус із Середино-Буди, який курсує до Ямполя й Шостки. Він прибуває близько 7:00 ранку, а вже близько 12:00 повертається назад. Тобто, якщо хворому потрібно звернутися до лікарні в Ямполі чи Шостці, йому дуже складно встигнути повернутися додому того ж дня.

По-третє, станом на 1 січня 2024 року в нас було 4050 декларацій. Зараз ця кількість зменшилася до 3420. Дуже багато людей виїхали з громади через постійні обстріли — у Ямпіль, Шостку, Конотоп, інші міста області, а також у Житомир, Київ. Є й ті, хто виїхав за кордон — до Польщі, Фінляндії.

Через зменшення кількості декларацій виникають проблеми з виплатою заробітної плати. Вдячний нашому міському голові Євгену Івановичу Хритонову — адже кошти нам має виплачувати НСЗУ, але коли їх не вистачає, я звертаюся до міської влади, і вони виділяють додаткове фінансування. Це дає змогу не скорочувати працівників, утримувати колектив і виплачувати людям зарплату.

• Чи вистачає обладнання, медикаментів чи персоналу? Чи надходить якась гуманітарна допомога? 

— На даний час у нас є все необхідне — і обладнання, і медикаменти, і персонал. Нам допомагають і благодійні організації, і міська влада знаходить додаткові фонди. Людям, а також у ФАП у Чуйківці та ФП у Дорошівці, якщо немає змоги поїхати до міста, в аптеку, — фельдшери безкоштовно видають наявні ліки: від тиску, для серця, протизапальні, антибіотики тощо. Протягом двох років ми забезпечені всім необхідним для лікування. Допомога надходила і від ООН, і від ЮНІСЕФ, і від фонду Притули — нам передавали ліхтарики, ліки для надання екстреної допомоги, джгути та все необхідне для зупинки кровотечі. Через Сумське управління охорони здоров’я ми також постійно отримуємо ліки, халати, маски, дезрозчини тощо. Заклад отримував від них також генератор, завдяки чому може працювати без електропостачання. Міська влада підтримує нас: наприклад, починаючи із 2018 року влада виділяє нам додаткові кошти на оздоровлення — у розмірі посадового окладу, за рахунок місцевого бюджету. А до Дня медичного працівника ми отримали премію — по 500 гривень. Якщо не вистачає коштів, звертаємося до міської влади — і вони завжди допомагають: це і з опаленням, і з енергоносіями, і з поточними ремонтами. Без цієї підтримки ми б у тому складі, у якому є зараз, просто не змогли б функціонувати.

• Оскільки Дружбівська громада є прикордонною і знаходиться під російськими атаками, то чи були за ці роки поранені чи загиблі люди?

— Серед цивільного населення, орієнтовно, 10–15 людей було поранено. Більшість із них отримали осколкові поранення — це працівники залізничної станції, школи. Також був випадок, коли чоловік внаслідок обстрілу втратив ногу. Загиблих серед цивільних, на щастя, не було.

• Чи опинялися медичні працівники під атаками рф або страждали будівлі лікарень?

— Так, медична сестра нашого терапевтичного відділення під час чергування на території дитячого садочка потрапила під обстріл. Там була поранена людина, і вона надала першу медичну допомогу — зупинила кровотечу. Після цього постраждалого забрала «швидка» і доправила до Шостки. Наступний випадок стався навесні 2024 року — тоді було обстріляно амбулаторію №2, внаслідок чого пошкоджено близько 24 вікон. Одна з наших лікарок мешкає поруч із місцем обстрілу. Її домівка також постраждала, і вона зазнала поранення склом. У головної бухгалтерки двічі були «прильоти» на подвір’я. Наразі вона виїхала з громади, але продовжує працювати дистанційно. Також у великої кількості працівників постраждало житло у різній мірі внаслідок обстрілів.

• Як ви мотивуєте свою команду працювати в таких умовах?

— У нас є одна ціль — ми повинні перемогти. Ми однодумці й намагаємося підтримувати одне одного. Я, як керівник, у свою чергу, якщо людині потрібно взяти відпустку або відпроситися, не вимагаю обов’язково писати заяву на відпустку за власний рахунок. Якщо людині потрібно — наприклад, повести дитину, поїхати до лікарні чи доглянути за батьками, — я завжди йду назустріч. Людина просить дозволу піти з роботи — і займається родиною. Як керівник, я намагаюся ставитися до цього з розумінням. От сьогодні були обстріли, людина телефонує й каже, що запізниться. Я відповідаю: «Головне — бережіть себе». Ну і найголовніше — ми підтримуємо одне одного. Все буде Україна. Все буде гаразд. Ми віримо у перемогу.