Саме так на позитиві, енергійно та динамічно відбуваються тренування з функціонального степу під керівництвом тренера зі Свеси Ігоря Рязанця. Переїхати до нового міста та продовжити свою справу. Це про нього. Від розпочатої росією війни найбільше страждають прості люди, які вимушені покидати свої домівки, полишаючи все нажите. Саме так було і з Ігорем. Як вдалося адаптуватися на новому місці чоловік розповів далі в інтерв’ю кореспондентам “Ямпільського інформаційного агентства”.

“Я – родом із Марчихиної-Буди, там закінчив школу, навчався в педуніверситеті, потім працював в училищі Свеському. А згодом перейшов до Марчинихо-Будської школи – це зараз філія. А зараз працюю на дистанційці, у Свеській школі №2 -ліцей”, – розповідає тренер Ігор Рязанець.

Разом з тим чоловік вирішив втілювати в життя свою давню мрію у селищі на прикордонні.

“У мене була ще в студентські роки ідея відкрити щось своє з направленням на групові тренування з фітнесу. Я поїхав на курси до Києва, потім іще раз. Так і пішло і поїхало. Відкрив свою фітнес-студію у приміщенні там, де «Борщ як у мами» був раніше. Орендували там приміщення під заняття з функціонального степу. І там займалися і проводили тренування”.

За словами Ігоря у Свесі заняття користувалися попитом. Адже в селищі це була чи не єдина можливість підтримувати тіло в гарному стані: “Перед переїздом у мене було дві групи по 15 чоловік. Тобто було непогано”

Однак коли російські війська почали з особливою жорстокістю просто закидати Свесу кабами, залишатися там стало нестерпно. 

“Коли 22 серпня почали обстрілювати КАБ і 25 серпня у 5-поверхівку, там де я жив влучив КАБ, ми зрозуміли, що це все. Квартира майже зруйнована. Одне було бажання – поїхати кудись далеко, щоб цього жаху не бачити. Ось це була, мабуть, остання крапля. Прилетіло в перший під’їзд, ми жили в другому на п’ятому поверсі. Дещо залишилось, меблі, речі, ми забрали”, – розповідає Ігор.

У зруйнованому будинку жити ніяк, він відрізаний від усіх комунікацій. Родина ухвалила рішення забрати все найнеобхідніше і переїхати в Шостку.

“Спочатку ми не розглядали Шостку. Перший тиждень або два був суцільний стрес. Хотілося кудись далеко поїхати і не повертатися. Але ж трошки відійшовши, зрозуміли, що треба все таки ближче. Бо тут багато знайомих. Я зрозумів, що тут швидше я адаптуюся. Є ще такий фактор як батьки. Вони залишилися у Марчихиній-Буді – це 5-кілометрова зона. Якщо раптом що, хочеться бути з ними поряд, допомогти“.

З допомогою знайомого тут родина знайшла житло і почала облаштовуватися на новому місці. Перевезли з квартири зі Свеси те, що вціліло: меблі, побутову техніку. Трохи освоївшись, постало питання роботи. Ігор забрав зі Свеси обладнання для тренувань, яке поки стояло без діла.

“Хотілось іти далі у спортивному напрямку. Я просто в інтернеті зайшов в оголошення, і клуб «Спарта» шукав собі тренерів. Я подзвонив, зустрівся з власником Русланом, все обговорили зняли майстер-клас відео тренування, виклали в рекламу і люди почали дзвонити. І тепер тут є у нас тренування”

Група поки невелика. На тренування з функціонального степу до Ігоря пішли крім іншого й ті свесянки, хто ходив до нього на тренування там, на прикордонні. Такі вправи тримають у тонусі весь організм, говорить Ігор.

“Застосовуються всі мʼязи, і руки, і живота і ніг, і спини. І взагалі це весело І позитивно. В цей час уе навіть якийсь антистрес”.

Поки Ігор Рязанець живе в Шостці і і працює в клубі «Спарта», говорить, тягне додому. Але поки такої можливості немає.

“Хотілось би звичайно додому. Але поки зарано говорити, бо ситуація непередбачувана. Як то кажуть, Батьківщина є Батьківщина, але що і як, буде видно”.