На Шосткинщині родини військовослужбовців, які зникли безвісти, долучилися до всеукраїнської акції «Рушник надії». Учасниці вишивають символічний рушник, де кожен стіжок уособлює віру в повернення близьких додому. Участь сімей у акції координує організація «Спілка родин зниклих безвісти Сумської області».

Оксана Мандрико, мати зниклого безвісти захисника, розповідає, що чекає на сина вже два роки, п’ять місяців та дев’ять днів.

“Мандрико Владислав Сергійович зник безвісті під Соледаром в березні 2023-го року. Ніяких даних взагалі немає вже стільки часу. Я сама із Середини-Буди, і коли ми переїхали сюди, як ВПО, я шукала людей, в яких так само болить, як і в мене. І ось познайомилися з Іриною, Альоною і долучилися до них”.

Ще одна жінка, – Олена Басанець також уже більше року чекає звістки про рідну людину.

“Я більше року чекаю брата Антипенка Геннадія Васильовича. Він зник безвісти, але ми знаємо, що він загинув, на жаль. Бо російська сторона виклала фото, ну, плюс побратими сказали, бо він був не сам, але не змогли забрати. На жаль. І я шукаю його тіло. Багато інформації знаю, але поки ніяк. І мені цю біль допомогла знайомство з Іриною. Бо у нас якраз мій брат і її чоловік були були в одному баті. І вони зникли в різницю в 10 днів”, – зі сльозами на очах говорить Олена Басанець сестра зниклого безвісти захисника.

Ірина Половинко – голова ГО «Спілка родин зниклих безвісти Сумської області» говорить, спільнота, яку вона очолює, допомагає триматися тим, хто кожного дня живе надією побачити своїх рідних. 

“Наша організація виникла з власного болю, який став спільним для багатьох родин. Мій досвід – це досвід родини, яка чекає. Я дружина зниклого безвісті військовослужбовця, який зник понад 14 місяців тому. І цей досвід, це досвід боротьби, дії та адвокації. Наш спільний досвід команди може бути корисним тим, хто шукає, хто відчуває безсилля, хто хоче знати, що робити далі. Я знаю, що таке чекати новин, і я знаю, як важлива підтримка людей, які розуміють, які проходять той самий шлях”, – розповідає про діяльність ГО Ірина Половинко.

Жінка говорить, мета новоствореної організації, не тільки морально підтримати учасників, а й домогтися, щоб родини зниклих безвісти почула влада. До «Спілки родин зниклих безвісти Сумської області» доєднуються все більше учасників. 

“Учасників в нашій групі понад 150 чоловік, членів організації понад 30 чоловік, десь до 40. Люди з усієї Сумщини активно доєднуються, бо ми працюємо не тільки по Шосткинському району, а по всій Сумській області. У нас дуже добрі зараз стосунки з Кролевецькою громадою, з Ромнами. Також була зустріч у Сумах. Родинам ми пояснюємо, якщо вона тільки зіштовхнулася з такою бідою алгоритм дій, що потрібно робити, коли рідна людина зникла безвісти або потрапила в полон. На березень місяць вже було понад 300 людей зниклих безвісти саме з Шосткинського району. Наскільки мені це відомо, в Україні ця вже цифра досягає 80 тис.”

Аби морально підтримати родини полонених та зниклих безвісти в організації вирішили долучитися до всеукраїнської акції «Рушник надії».

“Було започатковано цю акцію декількома громадськими організаціями, зокрема “Жінки ТРО”. Акція почалася в Києві, стартувала 15 вересня 2024 року. Мета акції “Рушник надії” полягає в тому, щоб нагадати суспільству про всіх зниклих безвісти і полонених, вишиваючи рушник, як символ надії віри на повернення наших рідних. Рушник має обов’язково вишиватися хрестиком, це основна така вимога. І вишивати рушник можна, як і від групи людей, бажано, звісно, щоб вишивали люди, хто чекає на повернення своїх рідних, але запрошуємо всіх”, – говорить Оксана Мандрико координатор акції «Рушник надії» в Шосткинській громаді і мати зниклого безвісти захисника.

Для вишивання рушника жінки самі підібрали і візерунок і кольори. Темно синій колір як колір  усіх зниклих безвісти, доля яких невідома та рідних, які сумують за ними. Блакитний колір на рушнику символізую колір надії. Дехто, як Оксана Мандрико вміє вишивати, а Олена Басанець тільки вчиться. Та жінка не покидає спроб і впевнена, що в неї вийде зробити стіжки на рушнику. Полотно буде мандрувати по родинах безвісти зниклих Шосткинщини, кожна з яких зробить свій внесок у його створення.  Оксана Мандрико говорить, цей рушник треба вишити до 15 вересня. Саме до того часу його треба передати в Київ, де буде організовано виставку і всі рушники вишиті в різних регіонах України повезуть по святиням нашої Батьківщини.