Василь Герасимович Рудковський живе в Пирогівці Шосткинської громади ще з 90-х років. 72-річний ром переїхав на Шосткинщину з Білорусі разом із родиною. Василь став пастором і вже майже 20 років служить у церкві євангельських християн-п’ятидесятників, мешкаючи в домі молитви.

Як трагедія сина змінила життя

Чоловік розповідає, у який момент вирішив кардинально змінити своє життя.

«У 1997 році мій син середній у 20-річному віці потрапив у трансформатор у селі Собич Шосткинського району. І горів трансформатор 10000 Вт. Залишився живий тільки з милості Божої, і я дав таку обіцянку Господу: “Якщо ти Ісус, пожалієш мого сина, а він тільки півроку як одружився з українкою, з іншого народу. І пожили півроку, трапилося таке горе. Якщо ти з милості твоєї зробиш це диво, я покину циганське життя, те, як жив мій батько, як мій прадід: обманював, що попало робив. І він переніс 16 операцій, пробув 8 місяців у Сумах, в опіковому центрі. І дружина 18-річна з іншого народу українка висиділа на стільчику з ним 8 місяців, не покинула його, зараз здорових кидають. І мій син зараз живий, у нього сім’я зберіглася, у нього два сини, вже двоє онуків, а я вирішив бути перед Господом чесним у його обітниці і присвятив своє життя з моєю дружиною Господу».

Ромська громада не одразу сприйняла віру Василя Герасимовича, говорить чоловік.

«Як це? Ну, ти ж православний був, ходив до церкви, а зараз не п’єш. Говорили так. Зараз не п’є, взагалі якийсь все молиться, таке інше. І барону донесли. То він такі слова сказав, а мені передали. Каже: “А що він поганого робить? Він молиться за вас. Він дякує Богу за вас. Хіба це погано? Він нічого поганого не робить”. І всі люди змінили свою думку про мене. І почали приходити до церкви, багато циганів служити в церкві, одружилися, на християн вийшли заміж, — благословенні сім’ї».

Скільки конкретно нараховує ромська громада в Пирогівці, Василь Герасимович точно не знає. Чоловік називає тільки кількість дарів, адже опікується доставкою гуманітарної допомоги своїй громаді. 

«У нас у Пирогівці у селі 30 сімей циган живе. Десь у кожній родині я не знаю, ну, ось не ставив таке запитання. Ну, є багатодітні сім’ї, є середні. Але щонайменше, у кожній родині десь троє дітей, а то й більше, і по вісім, і по шість».

З початком війни життя ромів у Пирогівці змінилося, багато хто, хто виховує трьох і більше дітей,  скористався можливістю і виїхав закордон, а ті, хто залишився, далі зберігають традиції предків і передають їх нащадкам.

Традиції та звичаї ромів

Василь Рудковський розповідає про традиційний устрій ромської громади та роль барона у житті народу:

«Ми – народ кочовий. У нас немає Батьківщини, у нас немає алфавіту. Ми споконвіку кочували. І тому обирався барон для того, щоб він вирішував усі внутрішні питання, ось проблеми, радості, ось ці усі справи. І зараз він є у нас. Барона ми всі слухаємось. Бароном обираються, як депутати, як ось це у нас теж, ми збираємо раду і обираємо когось, щоб це була справді гідна людина, щоб він відповідав тому, що він вчитиме, а то іноді вчать, а самі не живуть, як належить».

З початком війни життя ромів у Пирогівці змінилося, багато хто, хто виховує трьох і більше дітей,  скористався можливістю і виїхав закордон, а ті, хто залишився, далі живуть по циганському уставу.

«Барон у нас у Шостці. Бароном був його батько, а потім ми вирішили, обрали, передали синові. І він як він, він відвідує, він приїжджає, він цікавиться. Якщо якась щось проблема, перш за все, він перший приїжджає і налагоджує свої справи і вирішує, намагається вирішити ось ці всі питання».

Василь Герасимович розповів про деякі традиції, які досі зберігають роми. Циганське життя — це багата мозаїка звичаїв і традицій, але й постійна боротьба за збереження ідентичності в сучасному світі.

«Раніше не можна було заважати національність дах. Так і в Біблії написано і так. А тепер якось якось почали, почали, бо в мене невістка теж геть у Чернігівській області теж Жанка теж із українського народу».

За словами Василя Рудковського, досі в їхньому  суспільстві багато хто дотримується дуже суворих традицій щодо укладення шлюбів. 

«Дівоцтво. Щоб наші молодята виходили заміж, вона була наречена. У нас на весіллі є певні жінки, які визначають це під час весілля. У ресторані триває весілля. Перший день гуляють, другий день ведуть по обіді молодих спати. І потім виходять, виносять ліжко і з прикметами там. Якщо не вийшла заміж і вона не дівчинкою, це батькові і дуже велика ганьба».

Не пробачають роми, коли чоловіки і жінки руйнують чужі сім’ї, говорить наш співрозмовник. 

«А щодо чоловіків , то в нас дуже карається нашими правилами, щоб чоловіки не влазили в чужі сім’ї, не розбивали сім’ю. Зрада. Навіть таких людей, які розбивають сім’ї, влазять у чужі сім’ї, їх навіть у будинок не пускають, їм руку не подають. Вони не бувають ніде у суспільстві. Барон наш карає таких людей. Хоча в цьому і жінки винні, але ми вважаємо, що ти – чоловік, ти маєш вести правильний спосіб життя. А жінка є жінка. Ну а ти, як глава сім’ї, ти ж вважаєшся головою сім’ї. І честь тобі, і попит із тебе».

Окремої уваги роми приділяють чаюванню. Самовар дістають тільки по визначних днях, для важливих гостей. Адже це – давня циганська традиція.

«Ось згадали за самовар, так? Чому самовар? Бо кочували. Їдуть, табір, 10 возів. Ось я трішечки їздив ще тоді в Білорусі по молодості. Ну треба чай. А чай для циган – це перше частування. Раз, швиденько шишки, у лісі раз-раз там поставили і 10 хвилин, і відро окропу, і вже скільки там людей є, п’ють чай. У мене теж самовар, і я ставлю його, коли дуже такі люди важливі якісь у мене,  щоб їм було приємно, бо це справді має велике значення».

За словами Василя Рудковського, зараз більшість ромів у Пирогівці намагаються дотримуватися законів, тому проблем із місцевою владою, на відміну від кількох десятиліть тому, майже немає.

Водночас він поділився про особисте життя:
«Дружина моя цього місяця 14 числа пішла у вічність. Ми з нею прожили 54 роки. Це була справді помічниця мені і від Господа… Троє дітей, шестеро онуків та 12 правнуків. Правнучці молодшої скоро буде рік, назвали її Елінка. А одна вже скоро вийде заміж, і, якщо Бог дасть мені життя, то я стану прадідом».