24-річна Марина Бакун із Ямпільської громади сьогодні рятує життя на прикордонній території Глухівщини. Колишня фельдшерка екстреної допомоги нині служить у ЗСУ. Каже, найстрашніше, коли впізнаєш серед постраждалих знайоме обличчя. За свою відвагу дівчина отримала державну нагороду – нещодавно її відзначили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Про шлях медикині, читайте в сюжеті.

«Виклик – і ти вже розумієш, що відповідаєш за життя людини»

Свій шлях у медицині Марина розпочала після закінчення Шосткинського медичного коледжу. Випускниця долучилася до Ямпільської підстанції екстреної медичної допомоги, де працювала фельдшеркою. Свій перший самостійний виклик пам’ятає як точку, коли все стало по-справжньому.

«Сидиш у тиші, і раптом дзвонить телефон. Виклик. Серце калатає. І ти розумієш, що вже відповідаєш за цю людину. Треба поставити діагноз, надати кваліфіковану медичну допомогу, прийняти рішення: госпіталізація чи залишаємо вдома», – розповідає Марина Бакун.

Щодня з Ямполя фельдшерка їздила на роботу в сусідню Свесу. У цивільному житті, згадує Марина, виклики були різними – від дрібних порізів і підвищеного тиску до ДТП і травм зі шпиталізацією. Під час повномасштабної війни додалися й інші переживання.

«Зізнаюся, було страшно виходити на роботу. Вночі ми залишалися удвох – я і водій. І коли чуєш звук, то думаєш: “А що як влучить саме сюди”, – пригадує Марина та додає. – Ми тоді не розуміли, чого чекати. Усі сиділи й не знали, що буде завтра. Вдячна своїм колегам, бо вони підтримували мене тоді й підтримують зараз. У нас була така маленька медична сім’я».

У цей період Марина вперше задумалася про військову службу. Тоді відмовили батьки. Але коли обстріли громади почастішали, фельдшерка прийняла кінцеве рішення. Дався взнаки й випадок – Марина поїхала на прикордоння рятувати військових після атаки.

«Якось попросили допомогти на прикордонні – там не вистачало рук. Я погодилася, хоча знала, що це ризик: я ж не військова. Та все ж поїхала. І ми потрапили під мінометний обстріл. Це було емоційно важко, бо для мене це було вперше. Життя перед очима, як у кіно, – розповідає дівчина та додає, що більше не бачила себе в цивільній роботі. – Вирішила для себе підписати контракт, бо відчувала, що саме на фронті найгостріше потрібна допомога».

Там, де кожна хвилина — шанс на життя

Рік тому Марина підписала контракт із ЗСУ. Нині вона служить на прикордонній території Глухівщини. Її робота – це постійна боротьба за життя побратимів.

«Найважче – коли знаєш тих, кому допомагаєш. Спілкуєшся з ними, а потім стається критична ситуація. Це боляче. Однак навіть коли не знаєш людини – усе одно важко. Особливо, коли це молоді хлопці. Як би ти не тримався, все пропускаєш через себе», – ділиться Марина.

Останнім часом робота Марини стала ще складнішою. Ворог б’є по українських військових дронами різних видів. 

«Якщо звичайний дрон ще можна почути, то БПЛА “Молнію” майже ні. Ворог підступний, постійно використовує обманні шляхи. Це дуже небезпечно. І ми ж маємо бути напоготові. Чергуємо поряд, щоб у разі потреби швидко виїхати й евакуювати хлопців», — пояснює військова медикиня.

Попри всі труднощі, Марина продовжує виконувати свою роботу. Її мотивує усвідомлення власної користі та прагнення допомагати побратимам, які стали для неї справжньою сім’єю. Орден «За мужність», каже, це їхня спільна заслуга.

«Рік тому в одному зі звернень Президент згадав медиків Сумщини. Було несподівано почути своє ім’я. А тепер ще й така нагорода – орден “За мужність”. Але я вважаю, що це наша спільна заслуга з колегами», — каже вона.

Після важких змін на Марину вдома чекає її улюблений французький бульдог Моніка. Медикиня зізнається, що це її втіха та підтримка.