Минуло три роки з дня звільнення Сумської області від російських військ. Місто Шостка жодного дня не було в окупації, але російська армія перекрила з ним транспортне сполучення. Як наслідок — в місто не завозили готівку, паливо та продукти.

Про те, як мешканці Шостки згадують півторамісячну блокаду міста – читайте у матеріалі Ямпільського інформаційного агентства.

У березні 2022 року ціни на бензин у Шосткинській громаді сягнули 75 гривень за літр. У рази зросли ціни на продукти та засоби гігієни, біля банкоматів утворились черги з десятків людей.

“Спочатку в магазинах не було продуктів. Це викликало паніку у людей, почалися черги. Неможливо було купити необхідні товари, але зараз краще. Уже постачання налагоджене. Можна купити і побутову хімію, продукти і все необхідне. Психологічно дуже важко і дітям, і дорослим. Спілкуюсь з сусідами та знайомими, у всіх одна тема – це війна”, — говорить жителька Шостки Світлана.

З першого дня нападу військ РФ на Сумщину в Шостці організувались волонтери, розповідає голова волонтерського центру “Шостка добро” Світлана Суптельна.

“Створений наш центр був 24 лютого о 7 ранку, коли почалася війна, постало питання, що треба годувати військових”, — говорить вона. Уже о 7 ранку перші люди, спочатку мої знайомі та друзі, почали нести посуд, потім було печиво, потім цигарки. Потім було все, що люди могли принести. Коли вже майже кожен мешканець міста приніс те, що був в змозі, було прийнято рішення створити волонтерський центр.У нас є два цехи для пошиття, де жіночки шиють розвантажувачі для військових, балаклави, наколінники, невеликі кариматики, як туристичні, для того, щоб було не холодно”, — розповідає вона.

Усе, за її словами, шили у центрі.

“Я не можу назвати, звичайно, скільки ми обслужили наших хлопців з тероборони, Нацгвардії, ЗСУ, але хлопці до нас приходили з задоволенням, бо у нас — затишно і тепло. Ми приймали їх, як рідних, надавали те, що їм треба: комусь нову розгрузку, а комусь — її підшити. Друге завдання – це те, що ми акумулювали продукти. Зокрема, різали корів, які надали аграрії в селах, щоб було м’ясо для наших військових”.

Люди з інвалідністю, говорить голова громадської організації “Турботи” Лілія Шляхова, на початку нападу російських військ на Сумщину, залишилися без допомоги.

“24 лютого ми прийшли на роботу і наші підопічні – люди з інвалідністю прийшли отримувати свої послуги. Але коли всі ми дізналися, що почалася війна, то довелось відправити всіх по домівках. Припинили надавати послуги, і наші клієнти опинились вдома, сам на сам. Діти з інвалідністю виходили на вулицю і коли лунала сирена, не всі розуміли куди треба йти і губились, перехожі їх зупиняли і приводили додому. Тому ми почали працювати навіть в таких умовах”, — згадує вона.

Пані Лілія розповідає, чого не вистачало: “Що стосується ліків та продуктів, то їх бракувало: були великі черги. Підгузки, засоби гігієни були в дефіцити. І нам, мамам дітей з інвалідністю не було можливості вистояти півдня у черзі”.

“Моя дитина у перший день війни потрапила у лікарню з апендицитом. Заболів живіт і я подзвонила у швидку, де мені запропонували звернутись до стаціонару лікарні, але сказали, що краще власним ходом, бо швидка допомога обмежує свої виїзди. Зробили операцію, а наступного дня пролунала тривога — і всім, ходячим та не ходячим, довелось піднятись і пройти в підвал. Бо це була перша сирена і ми не знали чого очікувати”, — згадує жінка.

Лілія ділиться, як покращало життя після того, як російські військові покинули Сумщину: “Відразу ж стало краще, з’явилась готівка в банкоматах, не треба стояти годину в черзі і з продуктами стало краще: завезли і овочі, і фрукти, і крупи. З’явився бензин, і газ — заправитись було можна. Тож вже стало набагато краще”.

“Продукти намагалися привозити. Дуже намагалися і приватні магазини, і, за можливості щось привозили. Голодний ніхто не був. Велике дякую за це. Велике дякую, що дали пенсію, що дали субсидію, за все спасибі”, — каже пані Валентина.