Вночі росіяни атакували «Шахедами» село Банничі, два потужні вибухи пролунали близько двадцять третьої години, – про це з місця події повідомляє кореспондент Ямпільського інформаційного агентства.

Жителька села Лариса Брижашова у коментарі Ямпіль.INFO зазначила, що після вибуху побачила у вікні червоне зарево і зрозуміла, що влучання було у релігійну споруду поруч з її будинком.

«За дві хвилини не стало нічого, ні Молитовного дому, ні вікон у людей. Всі повискакували, кричать, плачуть. А у мене двоє батьків старше 80 років, дитина у мене аутична – сину 32 роки. Дякую Богу, що ми залишились живі, а вікна ми поставимо. А росіянам, які тут до війни їздили, пили, їли – ми їх годували, з багатьма дитинство разом пройшло, пробачення не буде – це нелюди».

Сусід пані Лариси Олександр Федосенко розповідає, що інтервал між двома вибухами був десь в чотири секунди. Люди, які вже лягли відпочивати, не відразу зрозуміли, що сталося, а коли вже прийшли в себе, то почали оглядати руйнування.  

«Пролунав один вибух, а потім другий відразу ж, ми побачили зарево від пожежі. Ми ночували не у квартирі, а у приватному будинку неподалік, так нам буквально через півгодини зателефонували та сказали, що в нашій квартирі вилетіли вікна. Вранці прийшли і почали прибирати скло та ремонтувати».

Пастор церкви Микола Могилевський говорить, що їх Молитовний будинок ні чим не був цікавий для російських військових, там ніколи не було українських захисників, військові об’єкти не розташовані, навіть, поруч.

«Я проживаю неподалік, тож добре почув звук вибуху. Мій син мій молодший вийшов на трасу й каже, батько, це дім молитви. Коли ми прийшли сюди, все горіло, все палало, на жаль».

Чоловік говорить, у молитовному домі проводили богослужіння, а також тут працював денний дитячий центр. Щотижня заняття відвідували 60 дітей із села Баничі та сусідніх Вікторового й Перемоги. 

«У нас були різні заходи, це не лише на духовне збагачення напрямок для дітей, але і соціальний напрямок, життєві навички. Ми навіть намагалися підтягувати академічну частину з дітьми, тому що ці втрати, починаючи від двох років ковіду, потім три роки війни, ми бачили що діти цього потребують».

На питання, чому російські військові могли обрати саме цей об’єкт для атаки, пастор каже – відповіді немає. 

«Не знаю, що у них в голові, але цей об’єкт наш, Дім молитви, він завжди служив для людей, для дітей, ніяких військових не було, і поруч ніяких військових об’єктів не було».

Матвій Могилевський – один із прихожан церкви, син пастора. Він разом із іншими на місці розбирає завали та пробує знайти вцілілі речі. Каже, на місце влучання прибіг майже одразу вночі.

«Я вийшов з дому, подивився, що вогонь горить, ще друг сказав біля школи десь влупило, а потім зрозумів що по церкві. Відразу побіг, тут вже були люди, пожежників ще не було. Це був денний центр. Грали тут із дітьми, уроки з англійської мови з маленькими дітьми, танці, пісні, розважальні, розвивальні ігри, конструктор для дітей був».

Також від вибуху постраждала адміністративна будівля Баницького лісництва, яка розташована поруч.

Село Баничі розташоване у Глухівській міській громаді Шосткинського району на Сумщині. Відстань від села до кордону з Росією складає 20 кілометрів, а тому російські військові періодично б’ють по населеному пункту з різних видів озброєнь. Не зважаючи на те, що у Глухівській громаді оголошена обов’язкова евакуація населення, більшість людей вирішили не залишати свої домівки.